Дмитрий Варгунин Мой Сын? Оставь насмешки над инвалидами
содержание видео
Дата: 2019-11-07
Похожие видео
Комментарии и отзывы: 9
Микола Верхоляк
Багато років тому, може, й тисячу, а може й дві, на горах, що між Лугом, Косівською Поляною й Діловим, була полонина. Влітку там випасалася худоба бичківських багатіїв. Власником полонини був ж звичайно піп Іван. Одного посушливого літа, коли на пасовищі геть висохла трава, аж земля стала голою і вівчарі переганяли овець з місця на місце у пошуках паші, - одного такого літа побачили вівчарі незвичайне джерело, що пробивалося зі скелі. З того джерела текла сонячно гаряча вода і, спадаючи на землю, твердла Набрали вівчарі тих блискучих грудок і гралися ними. А восени, коли зігнали овець до попівського маєтку, прихопили їх із собою. Побачив піп у вівчарській тайстрині ті камінці та й питає: Звідки таке маєте? Се текло долі скалою, панотче, як вода, пояснив наймолодший із вівчарів А внизу твердло. Ми й набрали для забави. Це ж золото вигукнув піп. Золото, дурні Пастухи не знали, що то таке золото, ані для чого воно, ні що з нього роблять. Тому не виявили здивування. Поведіть мене й покажіть, де воно тече, настоював піп. Але тієї осені в гори пізно було йти, бо випав великий сніг. Ледве дочекався піп весни. Тільки почав сходити з гір сніг, повели вівчарі панотця на полонину, до незвичайної скали. Золотих каменів було там багато, піп наказав визбират и їх до останнього і йому віддати. Ще й сам збирав. Треба шукати ще наказав. Тут буде копальня. . Всю скалу перебили, всю землю перерили луги, знайдене золото панотцеві віддали, бо знали, що лише святий отець має право на ці блискучі камені. Коли золота уже не стало, піп дав завдання засадити полонину, аби ніхто не шукав на ній золота. Тепер там шумлять густі ліси. А люди називають і ДОС і ті гори Боже-Боржавськими. Бо саме там була їх копальня. .
ответить
Багато років тому, може, й тисячу, а може й дві, на горах, що між Лугом, Косівською Поляною й Діловим, була полонина. Влітку там випасалася худоба бичківських багатіїв. Власником полонини був ж звичайно піп Іван. Одного посушливого літа, коли на пасовищі геть висохла трава, аж земля стала голою і вівчарі переганяли овець з місця на місце у пошуках паші, - одного такого літа побачили вівчарі незвичайне джерело, що пробивалося зі скелі. З того джерела текла сонячно гаряча вода і, спадаючи на землю, твердла Набрали вівчарі тих блискучих грудок і гралися ними. А восени, коли зігнали овець до попівського маєтку, прихопили їх із собою. Побачив піп у вівчарській тайстрині ті камінці та й питає: Звідки таке маєте? Се текло долі скалою, панотче, як вода, пояснив наймолодший із вівчарів А внизу твердло. Ми й набрали для забави. Це ж золото вигукнув піп. Золото, дурні Пастухи не знали, що то таке золото, ані для чого воно, ні що з нього роблять. Тому не виявили здивування. Поведіть мене й покажіть, де воно тече, настоював піп. Але тієї осені в гори пізно було йти, бо випав великий сніг. Ледве дочекався піп весни. Тільки почав сходити з гір сніг, повели вівчарі панотця на полонину, до незвичайної скали. Золотих каменів було там багато, піп наказав визбират и їх до останнього і йому віддати. Ще й сам збирав. Треба шукати ще наказав. Тут буде копальня. . Всю скалу перебили, всю землю перерили луги, знайдене золото панотцеві віддали, бо знали, що лише святий отець має право на ці блискучі камені. Коли золота уже не стало, піп дав завдання засадити полонину, аби ніхто не шукав на ній золота. Тепер там шумлять густі ліси. А люди називають і ДОС і ті гори Боже-Боржавськими. Бо саме там була їх копальня. .
ответить
Марічка Шеремета
Колись, у сиву давнину, у закарпатському місті Хуст, у замку жили князь Русин, княгиня та їхня донечка Руся. Навколо замку були хатинки простолюдинів. А на околиці міста проводив своє життя вродливий парубок гончар Іванко, виготовляючи глечики та миски для людей, заробляючи собі таким чином на життя. На день Русиного повноліття до замку мало прибути багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові теж кортіло зробити подарунок Русі, в яку він був закоханий. Цілий місяць він виготовляв дуже красиву біло-зелену вазу, в яку вложив частинку своєї Душі. Це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. Настав день Русиного повноліття і Іванко взявши вазу пішов привітати красуню. Спочатку Русю вітали знамениті гості з усього Закарпаття, даруючи вироби з золота, срібла оздоблені дорогоцінним камінням, пишні шати, гарне взуття. Прийшла черга і Іванкові зробити подарунок. І коли Іванко подарував Русі свою вазу, то Руся не могла стримати своє здивування від краси цієї вази і запитала: То ти сам її зробив для мене. Іванко зашарівся і ствердно кивнув головою, а Руся пильно подивилася на Іванка і подумала який ж він вродливий. На другий день Руся зрозуміла, що закохалася в Іванка. Після цього вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався про це і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелю та й розсипалась по долині дрібним біло-зеленим дощем, а Русю у той же день відправив у подорож до славного Києва. на другий день, коли зійшло сонце, усі побачили, що придолинок вкритий казкової красоти біло-зеленим нарцисовим килимом.
ответить
Колись, у сиву давнину, у закарпатському місті Хуст, у замку жили князь Русин, княгиня та їхня донечка Руся. Навколо замку були хатинки простолюдинів. А на околиці міста проводив своє життя вродливий парубок гончар Іванко, виготовляючи глечики та миски для людей, заробляючи собі таким чином на життя. На день Русиного повноліття до замку мало прибути багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові теж кортіло зробити подарунок Русі, в яку він був закоханий. Цілий місяць він виготовляв дуже красиву біло-зелену вазу, в яку вложив частинку своєї Душі. Це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. Настав день Русиного повноліття і Іванко взявши вазу пішов привітати красуню. Спочатку Русю вітали знамениті гості з усього Закарпаття, даруючи вироби з золота, срібла оздоблені дорогоцінним камінням, пишні шати, гарне взуття. Прийшла черга і Іванкові зробити подарунок. І коли Іванко подарував Русі свою вазу, то Руся не могла стримати своє здивування від краси цієї вази і запитала: То ти сам її зробив для мене. Іванко зашарівся і ствердно кивнув головою, а Руся пильно подивилася на Іванка і подумала який ж він вродливий. На другий день Руся зрозуміла, що закохалася в Іванка. Після цього вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався про це і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелю та й розсипалась по долині дрібним біло-зеленим дощем, а Русю у той же день відправив у подорож до славного Києва. на другий день, коли зійшло сонце, усі побачили, що придолинок вкритий казкової красоти біло-зеленим нарцисовим килимом.
ответить
Anja Trush
Багато тому, а може, й трисячу, а може й дві, на горах, щ о між Лугом, Косівською Поляною й Діловим, була полонина. Влітку там випасалася худоба бичківських багатіїв. Власником полонини був ж звичайно піп Іван. Одного посушливого літа, коли на пасовищі геть висохла трава, аж земля стала голою, і вівчарі переганяли з місця на місце у пошуках паші, - одного такого літа побачили вівчарі незвичайне джерело, що пробивалося зі скелі. З того джерела текла сонячно гаряча вода і, спадаючи на землю, твердла Набрали вівчарі тих блискучих грудок і гралися ними. А восени, коли зігнали овець до попівського маєтку, прихопили їх із с обою. Побачив піп у вівчарській тайстрині ті камінці та й питає: Звідки таке маєте? Се текло долі скалою, панотче, як вода, пояснив наймолодший із вівчарів А внизу твердло. Ми й набрали для забави. Це ж золото вигукнув піп. Золото, дурні Пастухи не знали, що то таке золото, ані для чого воно, ні що з нього роблять. Тому не виявили здивування. Поведіть мене й покажіть, де воно тече, настоював піп. Але тієї осені в гори пізно було йти, бо впав великий сніг. Ледве дочекався піп весни. Тільки почав сходити з гір сніг, повели вівчарі панотця на полонину, до незвичайної скали. Золотих каменів було там багато, піп наказав в избират и їх до останнього і й ому віддати. Ще й сам збирав. Треба шукати ще наказав. Тут буде копальня. . Всю скалу перебили, всю землю п ерерили слуги, знайдене золото панотцеві віддали, бо так знали, що лише святий отець має право на ці блискучі камені. Коли золота уже не стало, піп дав засадити полонину, аби ніхто не шукав на ній золота. Тепер там шумлять густі ліси. А люди називають і досі ті гори Боже-Боржавськими. Бо там була їх копальня. .
ответить
Багато тому, а може, й трисячу, а може й дві, на горах, щ о між Лугом, Косівською Поляною й Діловим, була полонина. Влітку там випасалася худоба бичківських багатіїв. Власником полонини був ж звичайно піп Іван. Одного посушливого літа, коли на пасовищі геть висохла трава, аж земля стала голою, і вівчарі переганяли з місця на місце у пошуках паші, - одного такого літа побачили вівчарі незвичайне джерело, що пробивалося зі скелі. З того джерела текла сонячно гаряча вода і, спадаючи на землю, твердла Набрали вівчарі тих блискучих грудок і гралися ними. А восени, коли зігнали овець до попівського маєтку, прихопили їх із с обою. Побачив піп у вівчарській тайстрині ті камінці та й питає: Звідки таке маєте? Се текло долі скалою, панотче, як вода, пояснив наймолодший із вівчарів А внизу твердло. Ми й набрали для забави. Це ж золото вигукнув піп. Золото, дурні Пастухи не знали, що то таке золото, ані для чого воно, ні що з нього роблять. Тому не виявили здивування. Поведіть мене й покажіть, де воно тече, настоював піп. Але тієї осені в гори пізно було йти, бо впав великий сніг. Ледве дочекався піп весни. Тільки почав сходити з гір сніг, повели вівчарі панотця на полонину, до незвичайної скали. Золотих каменів було там багато, піп наказав в избират и їх до останнього і й ому віддати. Ще й сам збирав. Треба шукати ще наказав. Тут буде копальня. . Всю скалу перебили, всю землю п ерерили слуги, знайдене золото панотцеві віддали, бо так знали, що лише святий отець має право на ці блискучі камені. Коли золота уже не стало, піп дав засадити полонину, аби ніхто не шукав на ній золота. Тепер там шумлять густі ліси. А люди називають і досі ті гори Боже-Боржавськими. Бо там була їх копальня. .
ответить
Ganna Trush
Колись, у сиву давнину, у закарпатському місті Хуст, у замку жили князь Русин, княгиня та їхня донечка Руся. Навколо замку були хатинки простолюдинів. А на околиці міста проводив своє життя вродливий парубок гончар Іванко, виготовляючи глечики та миски для людей, заробляючи собі таким чином на життя. На день Русиного повноліття до замку мало прибути багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові теж кортіло зробити подарунок Русі, в яку він був закоханий. Цілий місяць він виготовляв дуже красиву біло-зелену вазу, в яку вложив частинку своєї Душі. Це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. Настав день Русиного повноліття і Іванко взявши вазу пішов привітати красуню. Спочатку Русю вітали знамениті гості з усього Закарпаття, даруючи вироби з золота, срібла оздоблені дорогоцінним камінням, пишні шати, гарне взуття. Прийшла черга і Іванкові зробити подарунок. І коли Іванко подарував Русі свою вазу, то Руся не могла стримати своє здивування від краси цієї вази і запитала: То ти сам її зробив для мене. Іванко зашарівся і ствердно кивнув головою, а Руся пильно подивилася на Іванка і подумала який ж він вродливий. На другий день Руся зрозуміла, що закохалася в Іванка. Після цього вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався про це і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелю та й розсипалась по долині дрібним біло-зеленим дощем, а Русю у той же день відправив у подорож до славного Києва. на другий день, коли зійшло сонце, усі побачили, що придолинок вкритий казкової красоти біло-зеленим нарцисовим килимом.
ответить
Колись, у сиву давнину, у закарпатському місті Хуст, у замку жили князь Русин, княгиня та їхня донечка Руся. Навколо замку були хатинки простолюдинів. А на околиці міста проводив своє життя вродливий парубок гончар Іванко, виготовляючи глечики та миски для людей, заробляючи собі таким чином на життя. На день Русиного повноліття до замку мало прибути багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові теж кортіло зробити подарунок Русі, в яку він був закоханий. Цілий місяць він виготовляв дуже красиву біло-зелену вазу, в яку вложив частинку своєї Душі. Це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. Настав день Русиного повноліття і Іванко взявши вазу пішов привітати красуню. Спочатку Русю вітали знамениті гості з усього Закарпаття, даруючи вироби з золота, срібла оздоблені дорогоцінним камінням, пишні шати, гарне взуття. Прийшла черга і Іванкові зробити подарунок. І коли Іванко подарував Русі свою вазу, то Руся не могла стримати своє здивування від краси цієї вази і запитала: То ти сам її зробив для мене. Іванко зашарівся і ствердно кивнув головою, а Руся пильно подивилася на Іванка і подумала який ж він вродливий. На другий день Руся зрозуміла, що закохалася в Іванка. Після цього вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався про це і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелю та й розсипалась по долині дрібним біло-зеленим дощем, а Русю у той же день відправив у подорож до славного Києва. на другий день, коли зійшло сонце, усі побачили, що придолинок вкритий казкової красоти біло-зеленим нарцисовим килимом.
ответить
Іванна Садова
ЛЕГЕНДА ПРО КАРПАТСЬКУ САКУРУОскільки японці чітко дотримуються дипломатичного статусу, то враховуючи те, що у них був дипломатичний візит, . - везли австрійському імператорові Францу-Йосипу особливий дарунок, а саме, садженці сакури у подарунок. Оскільки дорога їхня була дуже складна і пролягала через Закарпаття, довелося делегації заночувати у Мукачевому. А як ми знаємо, то у Мукачевому дуже дуже багато циганів, а як ви й самі знаєте, то у циганів є певна слава. Мукачевом миттєво розійшлася вістка, що везуть японці з собою партію якоїсь загадкової надзвичайно цінної вишні, яка дуже сильно родить. Тому зовсім не дивно, що уночі частину саджанців у японців вкрали місцеві цигани і пізніше відвезли на продаж мадярам до Ужгорода які теж цю інформацію уже знали, де й продали їх успішно місцевому населенню під видом фруктових дерев, про які місцеве населення теж вмить все дізналося. З тих пір і росте супер врожайна сакура в Ужгороді і Мукачевому і радує око та нашу душу навесні, . але не тіло, оскільки плодів від неї ужгородці і мукачівці так ніколи й не дочекалися. .
ответить
ЛЕГЕНДА ПРО КАРПАТСЬКУ САКУРУОскільки японці чітко дотримуються дипломатичного статусу, то враховуючи те, що у них був дипломатичний візит, . - везли австрійському імператорові Францу-Йосипу особливий дарунок, а саме, садженці сакури у подарунок. Оскільки дорога їхня була дуже складна і пролягала через Закарпаття, довелося делегації заночувати у Мукачевому. А як ми знаємо, то у Мукачевому дуже дуже багато циганів, а як ви й самі знаєте, то у циганів є певна слава. Мукачевом миттєво розійшлася вістка, що везуть японці з собою партію якоїсь загадкової надзвичайно цінної вишні, яка дуже сильно родить. Тому зовсім не дивно, що уночі частину саджанців у японців вкрали місцеві цигани і пізніше відвезли на продаж мадярам до Ужгорода які теж цю інформацію уже знали, де й продали їх успішно місцевому населенню під видом фруктових дерев, про які місцеве населення теж вмить все дізналося. З тих пір і росте супер врожайна сакура в Ужгороді і Мукачевому і радує око та нашу душу навесні, . але не тіло, оскільки плодів від неї ужгородці і мукачівці так ніколи й не дочекалися. .
ответить
Ivan Budnikov
Варгунин - это больной человек Этот идиот, которому 23и года гниет заживо, хотя рассказывал, что чуть из-за фармы не сдох. При том, что он был на длительном курсе, он как выглядел, как кусок говна, так и по-сей день остается таким же. + этот удод только то и умеет, что оскорблять близких людей/родственников, а особенно, эта аггрота школьная любит шутить про мамок, этот долбень видимо не может без мамы. Видимо так в детстве она его пздила, что теперь он обижен на всех мам. А папа видимо в рот ему давал, и поэтому он про отцов не шутит. Сразу прошу прощения за такие слова и прямые оскорбления, просто он меня достал, таким тупым быть, и такой бред писать. Накипело.
ответить
Варгунин - это больной человек Этот идиот, которому 23и года гниет заживо, хотя рассказывал, что чуть из-за фармы не сдох. При том, что он был на длительном курсе, он как выглядел, как кусок говна, так и по-сей день остается таким же. + этот удод только то и умеет, что оскорблять близких людей/родственников, а особенно, эта аггрота школьная любит шутить про мамок, этот долбень видимо не может без мамы. Видимо так в детстве она его пздила, что теперь он обижен на всех мам. А папа видимо в рот ему давал, и поэтому он про отцов не шутит. Сразу прошу прощения за такие слова и прямые оскорбления, просто он меня достал, таким тупым быть, и такой бред писать. Накипело.
ответить
Александр Майданюк
Лично я считаю, что вы просто решили изменить тактику боя с Варгуниным после того, как изрядно подпортили свою репутацию весьма неоднозначными высказываниями о его гениталиях. То есть, вам он по-прежнему интересен как соперник, но при этом вы прекрасно осознаёте, что использование вами против него тех же приёмов, которые он использует против вас, - несомненно сыграет вам в минус.
ответить
Лично я считаю, что вы просто решили изменить тактику боя с Варгуниным после того, как изрядно подпортили свою репутацию весьма неоднозначными высказываниями о его гениталиях. То есть, вам он по-прежнему интересен как соперник, но при этом вы прекрасно осознаёте, что использование вами против него тех же приёмов, которые он использует против вас, - несомненно сыграет вам в минус.
ответить
Volodymyr Kalmykov
А вообще когда ты пытаешся оправдываться то ты уже виноват. Извини за критику но твой канал начинает быть похож на дениса борисова. Твой канал о спорте вот и говори о спорте, повторяй старую иформацию если нет новой. Умные оценят а поцы никогда довольны не будут. Я слежу за твоей работой уже давно и хочу сказать тебе раньше ты был сильней. Так и не слабей Юра. Удачи тебеи семейного счастья.
ответить
А вообще когда ты пытаешся оправдываться то ты уже виноват. Извини за критику но твой канал начинает быть похож на дениса борисова. Твой канал о спорте вот и говори о спорте, повторяй старую иформацию если нет новой. Умные оценят а поцы никогда довольны не будут. Я слежу за твоей работой уже давно и хочу сказать тебе раньше ты был сильней. Так и не слабей Юра. Удачи тебеи семейного счастья.
ответить
ALEX STUDIO MiX fRom ViDEO
235 кг это хорошая становая тяга. Вы издеваетесь? С такой стыдно будит на соревнование выйти, еще при таком весе. в 100 кг собственном. Я при весе в 73 кг на 270 кг было стыдно выходит. Потому что цель 300 кг было. 21 год. в 18 лет 240 кг. 74 вес. без экипы. Кто вас таких чемпионов смотрит. Без обид.
ответить
235 кг это хорошая становая тяга. Вы издеваетесь? С такой стыдно будит на соревнование выйти, еще при таком весе. в 100 кг собственном. Я при весе в 73 кг на 270 кг было стыдно выходит. Потому что цель 300 кг было. 21 год. в 18 лет 240 кг. 74 вес. без экипы. Кто вас таких чемпионов смотрит. Без обид.
ответить
Добавить отзыв, комментарий
Другие видео канала
7:34
